Той, хто біжить по лезу (Blade Runner, 1982)
Культовий фільм за мотивами роману Філіпа К. Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?». У дистопічному Лос-Анджелесі 2019 року колишній мисливець на реплікантів
У 2019 році Земля перетворилася на перенаселений, забруднений світ, де корпорації правлять усім. Репліканти — біоінженерні андроїди, створені для небезпечної роботи на позаземних колоніях, — заборонені на Землі через їхню силу та потенційну небезпеку. Група реплікантів на чолі з Роєм Батті (Рутгер Гауер) втікає на Землю, шукаючи спосіб продовжити своє коротке життя.
Фільм наповнений атмосферою нуару: темні вулиці, постійний дощ, джазовий саундтрек Вангеліса. Кульмінація — філософська дуель між Декардом та Батті, з легендарним монологом "Сльози під дощем". "Той, хто біжить по лезу" став класикою, вплинувши на весь жанр кіберпанку, але спочатку провалився в прокаті через складність і неоднозначність. Сьогодні — один з найвпливовіших фільмів в історії кіно. (842 знаки з пробілами).
"Той, хто біжить по лезу" (Blade Runner) — режисерський шедевр Рідлі Скотта 1982 року, адаптація роману Філіпа К. Діка "Do Androids Dream of Electric Sheep?" (1968). Дія відбувається в Лос-Анджелесі листопада 2019 року: місто — гігантський мегаполіс з постійним дощем, неоновими вивісками, літаючими автомобілями (спіннерами) та змішанням культур (переважно азіатської). Корпорація Tyrell створює реплікантів Nexus-6 — ідеальних андроїдів з людськими емоціями, але обмеженим терміном життя.
Цікаві факти про фільм:
- Фільм базується на романі Філіпа К. Діка, який помер за кілька місяців до прем'єри. Дік бачив лише 20 хвилин матеріалу, але схвалив адаптацію. Назва "Blade Runner" запозичена з іншого роману (Вільяма Берроуза), бо оригінальна не підходила для маркетингу.
- Спочатку фільм провалився: бюджет 28 млн доларів, збори в США — лише 33 млн. Студія змусила додати голос за кадром Декарда та щасливий фінал (кадри з "Сяйва" Кубрика). Глядачі плуталися, критики — теж.
- Існує 7 версій фільму: театральна (1982), міжнародна, директорська (1992), Final Cut (2007) — остання, затверджена Скоттом. Final Cut видалив voice-over, змінив фінал на неоднозначний (Декард з Рейчел тікають, але є натяк, що він реплікант).
- Рутгер Гауер імпровізував монолог "Tears in rain" — скоротив текст і додав емоційність. Це одна з найцитовіших сцен в кіно. Гауер помер у 2019 році — саме в рік дії фільму.
- Зйомки проходили в Лос-Анджелесі: Bradbury Building (фінал), Union Station. Дощ — штучний, для атмосфери. Місто натхненне Гонконгом та Токіо.
- Гаррісон Форд і Шон Янг не ладнали на знімальному майданчику, але їхня хімія на екрані — ідеальна. Форд довго сперечався зі Скоттом про голос за кадром.
- Вплив на культуру величезний: кіберпанк ("Матриця", "Ghost in the Shell", "Cyberpunk 2077") копіює стиль. Фільм передбачив багато: відеотелефони, цифрову рекламу, кліматичні зміни.
- У 2017 вийшов сиквел "Blade Runner 2049" Дені Вільнева з Райаном Гослінгом і Фордом. Він продовжує історію через 30 років і підтверджує деякі теорії про Декарда.
- Нагороди: номінації на Оскар за візуальні ефекти та декорації. У 1993 внесений до Національного реєстру фільмів США. Рейтинг на IMDb — 8.1, на Rotten Tomatoes — 89%.
- Рідлі Скотт вважає Декарда реплікантом, Форд — ні. У Final Cut є натяки (очі Декарда блищать, як у реплікантів; орігамі-єдиноріг як символ імплантованих мрій).